HOLOS CODE

Кодекс HOLOS

Глава I

Передмова

1. Holos Global System є програмою, яка координує рішення та ініціативи для вирішення реальних проблем жителів Землі.

2. Кодекс Holos – це сукупність принципів і правил поведінки та дій для реалізації програми Holos Global System.

Глава II

Основні принципи

3. Бути – означає існувати.

4. Почувати, що ти є – означає відчувати існування.

5. Матерія – це сукупність енергії, простору та часу, яка утворює речовину і реальність буття.

6. Життя – це стан матерії, умова енергії у просторі та у часі на протязі її розвитку.

7. Матеріальним є все те, що складається з матерії.

8. Думка та дух – це прояв і ефекти матерії.

9. Матеріальні проблеми – це проблеми, які відносяться до матерії та її проявам.

10. Всі матеріальні проблеми є розв'язними.

11. Система – це сукупність частин, що мають взаємні відношення.

12. Комплексна система – це сукупність частин, у якій поведінка кожної частини відображується на поведінці сукупності, а поведінка сукупності впливає на поведінку кожної окремої частини.

13. У комплексній системі проблеми однієї частини цілком розв'язні, тільки якщо розв'язуються проблеми усіх інших частин.

Глава III

Бути

14. Істота являє собою силу.

15. Дія істоти – це прояв її сили.

16. Сила залежить від форми.

17. Мета дії - більша сила.

18. Сама дія вивільняє силу.

19. Будь-яка дія викликає, через реакцію, інші дії.

20. Також, будь-яка відповідна дія звільняє у собі силу.

21. Дія може бути звернена назовні і усередину.

22. Від дії, зверненої у середину, відбувається розкладання істоти її виконуючої.

23. Від дії, зверненої назовні, відбувається розпад або ж приєднання.

24. Розпад відбувається, коли дія викликає контраст між поведінкою частин і правилами, які тримають їх згуртованими.

25. Приєднання відбувається, коли дія пропонує нове правило, яке спонукує частини до прийняття поводження, яке підходить для поліпшення відносин.

26. Якщо істота єдина і, отже, відсутній будь-який сторонній суб'єкт, її перша дія може бути спрямована тільки до самої себе.

27. Перша дія, яка спрямована до самої себе єдиною істотою, не може дати початок своєму ж розкладанню, інакше не було б прояву будь-якої сили.

28. Від розкладання єдиної істоти беруть початок дві або більше частини.

29. Дії, які слідують за першою дією, збільшують силу сукупності усіх частин, не дивлячись на те, що сама кожна дія звільняє силу, тому що дія, тобто прояв звільненої сили, змінює форму сукупності.

30. Нова форма сукупності збільшує її силу, згідно послідовності при якій мінімальна сила початкової форми прогресивно переходить у більшу силу з більш складною перехідною формою досягаючи максимальної сили в максимально складній кінцевій формі.

31. У процесі утвореному кожною перехідною фазою, дія виступає як засіб прояву сили і її збільшення зі зміною форми і, таким чином, більша сила стає засобом для дії поки не досягне максимальної сили, яка відповідає кінцевій формі, коли більше не потрібно інших дій для прояву сили.

32. Процес відбувається як у функції зміцнення сукупності, так і у функції зміцнення частини, яка виконує дію.

33. Дії, якщо звернені назовні та прагнуть до посилення, викликають розпад того, хто їх виконує або того, хто виконує відповідні дії; якщо звернені у середину, викликають посилення того, хто їх виконує.

34. Для запобігання того, щоб середня сила, ставши засобом для виробництва дії, провокувала власний або чужий розпад, необхідно б мати можливість прояву сили без здійснення дії або здійснення дії без зміни форми таким чином, щоб не відбулося збільшення сили.

35. Неможливо проявити силу без виконання дії, як неможливо було б для єдиної істоти проявити силу без виконання першої дії.

36. Неможливо виконати дію не змінюючи форму так, щоб не відбулося збільшення сили.

37. До тих пір, поки сукупність не досягне максимальної сили, кожна дія буде засобом для прояву сили і кожна сила буде засобом для здійснення дії.

38. Єдиним рішенням для запобігання свого і чужого розпаду є те, щоб звернути дію до того, хто її виконує, викликаючи, таким чином, зміцнення самого себе, без будь-якого розпаду для себе або для інших.

Глава IV

Сила

39. Сила сукупності всіх частин у сумі перевершує силу кожної частини сукупності, а, також, силу унікальної первісної істоти.

40. Максимальна сила утворюється тільки при сукупності максимальної кількості частин, а не при злитті окремих частин.

41. Максимальній силі сукупності усіх частин відповідає максимальна сила кожної частини відносно сукупності.

42. Як від першої дії відбулися дві частини постачені однією і тією ж силою, також, й максимальна сила кожної частини сукупності ідентична силі сукупності.

43. Кожна частина прагне до своєї максимальної сили щодо сукупності до тих пір, поки не досягне її.

44. Кожна частина виконує необхідні дії для досягнення своєї максимальної сили щодо сукупності.

45. Таким чином, прогресивно зменшується диференціал сили кожної частини відносно як сукупності всіх частин, так і кожної частини щодо будь-якої іншої частини доти, поки не буде досягнута ідентична максимальна сила, якій буде відповідати максимальна сила сукупності всіх частин.

Глава V

Дія

46. На початку є тільки енергія. Є сила без впливу.

47. Потім енергія розділюється на різні частини. Це - перша дія.

48. Роз'єднуючись різні частини енергії роблять хвилі.

49. Хвилі утворюють простір.

50. У просторі формується матерія.

51. Матерія перетворюється з часом.

52. Перетворення матерії викликає розпад і наступне возз'єднання часток енергії. Це - процес розвитку.

53. З розвитком частки збільшують свою силу, яка проявляється подальшими діями.
54. Якщо проявляється сила (дія) енергія терпить розпад і, отже, прагне до свого нового посилення.

55. Якщо енергія настільки могутня, щоб змогти придушувати будь-яку дію прагнучу виявити силу зовні, то відбувається нагромадження сили.

56. Скупчення сили на чолі організму саме по собі не виробляє будь-якої вигоди у відношенні сукупності.

57. Якщо скупчення сили проектується у простір, абстрагуючись від виробляючої її енергії, то спостерігається зміна вироблених енергією хвиль, а, отже, зміна ефекту без зміни початкової причини.

Глава VI

Пам'ять та сприйняття

58. Генетична пам'ять є основою системи мозку, у якій зареєстровані спадкоємні ознаки. Вона характеризує розвиток певного виду. Вона знаходиться в одній з частин головного мозку і містить дані, які провокують стимули й інстинкти

59. Глибока пам'ять є надбудовою основи головного мозку, у якій утримуються дані оброблені раніше. Вона розташовується в двох півкулях, під кіркою, і є самою складною і значною частиною об'єму головного мозку.

60. У віддаленій пам'яті зареєстровані традиційні схеми поводжень і виробляються дедуктивні стратегії й індуктивні імпульси. Перші, логічно аналізують те, що є результатом власної системи обробки; другі уявляють - передчувають - те, що може бути: вірніше, створюють дійсність.

61. Поверхнева пам'ять розташовується в корі головного мозку і містить дані, отримані від органів почуттів, а, також, рішення передані після обробки цих же даних.

62. Сприйняття - це дія, за допомогою якої відбувається пізнання реальності через відчуття. Це психічна функція, яка обробляє все те, що почуття, тобто внутрішні і зовнішні рецептори, передають у свідомість.

63. Характер відчуття походить від способу сприйняття, процесу, який здійснюється передачею даних від почуттів до поверхневої пам'яті через мозочок і далі зіставленням їх з вже наявними даними в поверхневій, глибокій і генетичній пам'яті.

64. Сприйняття відбувається не від комплексу відчуттів, які беруться від багатьох стимулів, а від фактів, об'єктів і форм. Психічна діяльність, по природі і будівлі органів почуттів, реєструє насамперед наслідки сполучені і переважні над причинами, які їх виробили.

65. Обмеження психічної активності залежить, також, від обмеженої швидкості передачі даних у нервовій системі і, отже, від необхідності використовувати фактор часу встановленим чином: від сприйняття йде швидкий перехід до реакції, без витрати часу необхідного для пошуку причин, через які відбувається сприйняття певним чином, і для логічного передбачення наслідків реакцій на дії, які з цього випливають.

66. Через обмеження психічної активності притупляється сприйняття реальності, у той час як затверджується все те, що здається, що бачиться і чується.

67. Спосіб сприйняття більш тісно зв'язаний з відношенням між сьогоденням і минулим, чим з відношенням між сьогоденням і майбутнім: так, майбутнє буде наслідком стимулів (реакцій), вже прийнятих і рахованих ефективними, а не наслідком видалення причин сьогодення, саме тому, що дослідження причин сьогодення зажадало б занадто багато часу .

68. Щоб змінити процес сприйняття треба б задіяти більше часу на обробку, але щоб зробити це необхідно б мати велику силу і, щоб мати більшу силу необхідно б заборонити, принаймні частково, вплив, який спонукає силу проявити себе в дії.

69. Придушення впливу проявляти силу в дії, можна одержати тільки усвідомивши, що це можливо дозволити собі, інакше ефект був би репресивного виду й у наслідку мав би потребу вибухнути.

70. Усвідомлюючи, що можна дозволити собі часткове придушення впливу випливає від знання його причини.

71. Організм завжди гостро відчуває вплив дій, які надійшли ззовні, але ефекти такого результату різні і стосовно мети, яка пропонується суб'єктом, який її виконує, і до тривалості цих самих дій.

72. Звідси випливає, що витиснення первісної причини виконується одним шляхом, якщо є наслідок збільшення сили і, іншим шляхом, якщо є наслідок зовнішніх дій.

73. Процес видалення вихідної причини зв'язаний із силою, з якою відбувається вплив на причину: при рівності значимості і форсування сильніше відчувається виконувана дія спрямована до самих себе, відносно тієї, котра перетерплюється ззовні. Як наслідок, для того, щоб перебороти валентність сил іншого організму, необхідна сила - якийсь прояв впливу - більш вагома і більш швидкодіюча чим та, котру як правило, виражає до самого себе організм, з якого бажається видалити причину.

74. У будь-якому випадку, для того, щоб викликати корінну зміну процесу необхідно знати вихідну причину, інакше дії виявляться лише малозначними спробами.

75. Після сприйняття і визнання причини, через яку складний організм сприймає певним шляхом, необхідно збільшити зусилля прагнути наслідувати характеристикам такого організму, уявляючи - або припускаючи – такі ж відчуття, які випробує цей організм. На практиці, варто здійснити відтворення процесу, який хочеться змінити для того, щоб випробувати такого ж впливу, приділяючи велику увагу відмінності особистих природних відчуттів і тих, котрі передбачаються, коли ставиш себе на місце іншого.

76. Навіть маючи експериментальний, а не патологічний характер, завжди є помітний край між бути іншим і здаватися бути їм, і тому власний організм змушений одночасно керувати двома різними станами.

77. Це так називаний четвертий рівень сприйняття.

78. Перший рівень досягається простим сприйняттям очевидної дії, другий - його запам'ятовуванням, третій - відчуттям, яке відчувається. Сукупність трьох рівнів визначає спосіб сприйняття.

79. Четвертий рівень, який утворюється відтворенням, є по суті порівнянням між своїм і чужим способом сприйняття.

Глава VII

Істина

80. Потреба - первісна причина перетворення енергії в просторі і часі, це стимул, який перетворює потенціал у силу і підштовхує енергію до більш високої складності, до пошуку і досягнення максимальної досконалості.

81. Отже, потреба – сила, яка визначає дію кожної частини цілого.

82. Дія - прояв фізичної або духовної сили енергії, це розум і рух.

83. Розум - свідомість і вироблення пізнання: це думка, сила.

84. Рух - збурення будь-якого спокою: дія, сила.

85. Потреба - це те, чого не може бути зроблено менше, ніж потрібно або корисно.

86. Складність - результат об'єднання різних частин і проявляється знаходячись під численними і суперечливими аспектами, часто важко досяжний.

87. Дійсність - сукупність усього того, що існує і народжується потребою.

88. Потреба створює проблему, тобто умову для подолання або вирішення.

89. Проблема переборюється або вирішується приймаючи правила і поводження, які відповідають меті.

90. Наслідком подолання або вирішення проблеми є більша складність.

91. Більша складність стимулює нові потреби.

92. Нові потреби створюють нові проблеми.

93. Стан дійсності - це ситуація і положення дійсності в часі і просторі.

94. Людина є частиною складної дійсності, якимось проявом складності дійсності.

95. Людина сприймає частину дійсності, яку може пізнати за допомогою почуттів і інтуїтивно.

96. Як усе те, що існує, людина сприймає потребу як найвищу силу свого бажання.

97. Потребами людської істоти є нестатки, бажання та прагнення.

98. Необхідність - це потреба забезпечити себе тим, чого не вистачає для подолання незадовільної ситуації або для досягнення більшого добробуту.

99. Бажання - це потреба, яка підштовхує до кого або до чого, що зробить приємне. Секс, самооцінка, впевненість, переживання, здійснення і підтримка фізичного стану є основними бажаннями.

100. Прагнення - це потреба досягти або перевершити когось або щось. Оцінювати і порівнювати себе у житті, у роботі, у грі й у розпорядженні речами - означає прагнення зрівнятися з будь-ким.

101. Сприймаючи потребу, людина створює собі проблеми.

102. Вирішення людських проблем бере початок від дедуктивного мислення і здійснюється за допомогою цілеспрямованої дії.

103. Мислення є інтелектуальним представленням, яке містить у собі сукупність можливих знань.

104. Дедуктивність - це здатність обробляти думки і досягати незвичайних рішень, використовуючи загальний принцип.

105. Дедуктивне мислення - це представлення й обробка досвіду і знань.

106. Вплив - це дія, яка створює певні наслідки, обумовлена індивідуально, яка припускає моральний висновок.

107. Цілеспрямований вплив - це дія, яка закінчується досягненням мети.

108. Вплив вимагає ухвалення рішення і визначеності.

109. Ухвалення рішення - це вибір, визначення бажання.

110. Визначеність - це рішуча позиція, впевненість і переконаність діяти певним чином.

111. Людські проблеми - це процеси потреби, ідей і вчинків.

112. Людина:

- сприймає нестатки, бажання і прагнення;

- визнає існування, коли вважає їх розв'язними;

- встановлює в порядку пріоритету, відповідно до необхідності;

- займається пошуком їх походження і причин;

- ставить собі мету їх подолання або вирішення;

- міркує про рішення;

- представляє і передбачає наслідки рішень;

- пробує реалізувати їх і, як і всі інші частини, використовуючи свої ресурси і ті, котрі знаходяться навколо, як засоби для задоволення своїх потреб;

- організовує доступні засоби для досягнення мети і встановлює план;

- переборює перешкоди;

- одержує результати.

113. Процес людської дійсності починається з впливу потреби, будь це нестаток, бажання або прагнення, і продовжується з сприйняттям проблем, проходить через рішення і закінчується вирішенням проблеми і задоволенням потреби.

114. Людина задається питанням чому, що, як, коли і з ким робити.

115. Робить тому, що почуває потребу і нам ставитися задача її задовольнити.

116. Думає і діє для того, щоб знайти і реалізувати рішення.

117. Робить як може, навіть якщо знає, що було б краще робити іншим способом.

118. Робить, коли знає, що потрібно зробити терміново, у зв'язку з невідкладністю задоволення необхідності, через рівень її пріоритетності і через негайну, або в майбутньому, можливості вирішення проблеми.

119. Робить з тим, хто це приймає і хто готовий пройти через це.

120. Дійсність знаходиться у постійному перетворенні.

121. Два основних моменти дійсності людей - початок і кінець, життя і смерть. Це реальність дійсності, яку сприймає і часто ігнорує людина.

122. Народжується і вмирає тому, що це все ще є потребою.

123. Навіть смерть є потребою, потребою щоб життя припинилося для того, щоб дійсність була відновлена і перетворена.

124. Незважаючи на прикладені зусилля, дійсність людини як і раніше постійно обумовлена потребою.

125. Сила потреби переважає над бажанням кожної людини і його сукупності.

126. Доти, поки буде існувати хоча б одна людина не здатна задовольнити власні життєві потреби, усі люди будуть вмирати.

127. Людина є складним організмом, який входить до складу сукупності.

128. Це енергія в більш складному стані.

129. Смерть - необоротне припинення життєвих функцій, яке спричиняє повну зміну стану живучої істоти і втрату його основних якостей. Подія, яка поки що охоплює всіх живих істот, включаючи і людину.

130. Клітки організму потенційно безсмертні. Безсмертність кліток науково доведена.

131. Так як смерть матеріальна проблема, можна одержати безсмертя безлічі кліток в одному живому організмі і, отже, людини.

Глава VIII

Сукупність

132. Необхідно сполучити багатство, солідарність і демократію.

133. Сполучення багатства, солідарності і демократії поки, що не існує через секторизацію, прагнення протистояти особливим проблемам, при цьому втрачаючи представлення про сукупність.

134. Рішення про сполучення багатства, солідарності і демократії не залежить від кожного з нас, але є в сукупності.

135. Єдиною сутністю, здатною сьогодні сконцентрувати в собі знання, достатні для зміни процесів, є сукупність науково-технічного комплексу, яка, усе-таки, має за мету - власне зміцнення, а не сполучення багатства, солідарності і демократії сукупності.

136. Не піддається уяві, що рішення могло б бути визначено штучним інтелектом, який був би постачений інформацією і логічним мисленням для того, щоб робити умовиводи. Це було б плодом того ж науково-технологічного комплексу, який орієнтував би його спосіб сприйняття і, отже, робити умовиводи схожі на власні.

137. Вирішення лежить у сукупності. Разом можна. Але потрібно, щоб сукупність могла бути подібна тим, хто знайомий з процесами виробництва, знала що таке справедливість і при цьому вірила в необхідність участі всіх, щоб створювати і створити справедливість. І потрібно, щоб подоба була організованою частиною сукупності, не виникаючи як суб'єкт, щоб уникнути сприйняття як міфу, і, виходить, бути у своїй основі тим, ким захоплюються, кому заздрять і кого наслідують.

138. Немає потреби тільки в повторюваному прикладі. Потрібно, щоб приклад мав достатній потенціал для оволодіння знанням переважної частини і для створення заходів, відчутних сукупністю. Як енергія робить хвилі не будучи цією ж хвилею, так прагнучий повинен знати, як робити ефекти без того, щоб не виявитися самому зробленим ефектом.

139. Науково-технічний комплекс дозволяє суб'єктові діяти самостійно обходячись без представлення і без учасників. Дії, які зштовхнулися могли б розглядати відтворення, виробництво, інформацію й інші науки, які на жаль ще не відомі, утручаючись відповідно у генетичні механізми, у грошові системи, у комунікаційні процеси, у гіпер енергії системи головного мозку. Але могли б зробити це тільки для порушення рівноваги, а не для її відновлення.

140. Це є актуальним станом речей, реальністю фактів. Лише тільки суб'єкт міг би виявити власну силу, але не зміг би самостійно збільшити її в інших.

141. Можливо реакція щодо дії, з якою проявляється сила, могла б змінити спосіб сприйняття і, таким чином, спровокувала б створення засобів необхідних для такого збільшення. Але ми мали б безсумнівно небезпеку іншої реакції, яка могла б у крайньому випадку знищити душі, які вже сьогодні пропонуються комплексному поліпшенню сукупності, тому що там міг би бути той, хто реагував би демонструючи силою власну владу, не турбуючись про ефекти, які дії сили можуть зробити на сукупність.

142. Отже, зміна способу сприйняття може, але не повинна бути спровокована тільки одним суб'єктом. Необхідно, у даному випадку, робити це розчиняючи в густій кількості суб'єктів змагальні відносини (методом, при якому спостерігач охоплює нові процеси не думаючи про їх відкидання) і в комплексі прикладів виробничого характеру (спонукуючи, у той же час, учасників думати і брати участь) закладати основи які доводять, що можна існувати і потрібно існувати так, як хочеться існувати, але не по-іншому.

143. Ніяке збройне повстання, гражданська непокора, народні вибори, поділ або розкол, стандартизація або об'єднання, федерація або конфедерація не зможе зрівнятися із силою прагнення тих, хто демонструє знання здійснення не тільки у внутрішніх відносинах, а фактично перебудування суспільства, зрозумілого як одночасна зміна відносин і поводжень людей.

Глава IX

Майбутнє

144. Історична дійсність передана тим, хто мав перевагу. Історична дійсність завжди вдавана.

145. Фактична дійсність заснована на фактах, які дійсно сталися, і на їх точному описанні.

146. Передбачення майбутнього заключається на логічному висновку, який бере початок з фактичної дійсності фактів, про які ми знаємо.

147. Майбутнє буде схоже на то, яким його кожний з нас може раціонально представити.

148. Майбутнє завжди невизначне і не можливо визначити оскільки постійно проявляється відмінним від того, яким очікують і від того, також, яким старалися створити його.

149. Основні елементи дійсності повторюються, крім випадків, у яких відношення і правила між частинами системи не адекватні збільшенню рівня складності. У таких випадках, коли на певному рівні складності не адекватні відношення між частинами, система не в змозі утримувати разом усі свої частини використовуючи старі правила, а відношення частин негайно випробовують швидкі зміни, деякий вид прискорення.

150. Зміни відношень частин зненацька спровокували нові правила і, отже, нові відношення.

151. Поведінка є дією. Її причина - відношення між рівнем можливості істоти і максимально досяжної можливості істоти.

152. До тих пір, поки є рівень можливості не співпадаючий із своєю максимальною можливістю, кожна частина виконує ендогенні дії, направлені на зміну своєї власної структури, абстрагуючись від екзогенних зв'язків.

153. Тепер ми опинимося у такому стані складності, яке зажадає зміни, поновлення правил і відносин між частинами. Тільки констатація того, що було б можливо забезпечити всіх людей визволенням від потреб і, що, проте цей результат не досягається, доказує, що правила системи більше не відповідають рівневі її розвитку і, отже, її рівневі складності. І тому природно, історично логічно і імовірно, що хтось уникає правил, приймаючи поведінки, які відрізняються від цих же правил.

154. Правила еволюціонують у наслідку нетипового поводження.

155. З діючим процесом, у майбутньому можливо буде одержати збільшення достатку, солідарності і демократії як у комплексі, так і для деякої частини людства, але не зможуть мати ці умови для всіх частин. Напроти, дійсність нам показує, що за останні сто років збільшилась чисельність бідних, які виявилися за межами громадського життя, і знесилених. І так буде до тих пір, поки будемо продовжувати припускати, що можливо реалізувати у крайньому разі одну або навіть дві ці умови без третьої. Завдання поставлене невірним образом, нереально. Насправді все зовсім по-іншому. Проблема не стільки складається у тому, що не в змозі сполучити ці три умови, а у тому, що не існує й ніколи не зможе існувати ні одне з цих трьох умов віднесених до однієї групи, якщо не здійснюються всі три разом.

156. Без достатку неможливо мати ні солідарності, ні демократії. Без солідарності - немає ні достатку, ні демократії. Без демократії - немає ні достатку, ні солідарності. Точно також, як не може бути правди, краси та справедливості якщо відсутнє хоча б одне з цих трьох умов.

157. Отже, проблема не може бути вирішена, саме тому що не це є проблемою. І не можливо представити вирішення тієї проблеми, яка не існує. Справжня проблема полягає у тому, як здійснити разом всі три умови. І рішення є бажанням реалізувати це всім разом. Для того, щоб зробити це буде необхідно сприйняти те, що максимальне індивідуальне вдосконалення реалізується в максимальній комплексній досконалості.

158. Можливо знати тільки те, що сприймається.

159. Щоб сприйняти будь-що потрібно усвідомити це за допомогою комунікації.

160. Існують знання і здатність дії, які беруть початок з науково-технологічного комплексу.

161. Щоб організувати знання і здатність дії для досягнення бажаної мети, створеної за допомогою зміни способу сприйняття, можна застосувати метод “протостратегії”, процес, який полягає в змаганні подібно первісній унікальній істоті: розділ енергії у першій дії, утворення хвиль, створення простору, створення і перетворення матерії з наступною реорганізацією енергії, всієї енергії, у більш складний стан.

162. Так відбувається поділ одного і створення всього.

Глава X

Буття і становлення

163. Ми можемо вважати, що є тими, ким себе визначаємо, роблячи певний висновок з основного принципу, який випливає з фактів.

164. Ми можемо вважати, що можемо визначати все те, що сприймаємо, одержуючи інформацію про зовнішню дійсність за допомогою почуттів або інтуїтивно.

165. УСЕ - це знайома нам реальність і та, котру з неї ми можемо визначити. Мати представлення про все - означає визначати його з того, що сприймається.

166. Можна представити ВСЕ як сукупність енергії, простору і часу. Міркуючи про енергію, простір і час, які ми сприймаємо, можна уявити енергію, простір і час, які ми не сприймаємо.

167. ВСЕ - це сукупність того, що ми сприймаємо, и того, що не сприймаємо, але що можемо визначити.

168. Іманентність - це те, що входить до складу чого-небудь і поза цього не існує.

169. Трансцендентність - це те, що перебуває за межами будь-якого можливого пізнання.

170. Усе те, що можна собі представити - іманентно.

171. Тільки те, що неможливо собі представити - є трансцендентним.

172. Час - це міра руху енергії, яка перетворюється в просторі.

173. Час утворюється від енергії при русі.

174. Без руху енергії не було б навіть міри рухів, часу.

175. Простір - це середовище, створено енергією для свого перетворення і розвитку.

176. Простір утворюється від зв'язку між частинами енергії.

177. УСЕ може бути відмінним від того, яким ми його собі уявляємо, і можемо лише думати, що без часу не існує простір, а без простору не існує час.

178. Без простору і без часу може існувати тільки енергія.

179. Отже, енергія може бути УСІМ до простору і часу, і зможе бути ще УСІМ у кінці простору і часу.

180. Сьогодення - це стан розвитку енергії у визначеному просторі й у визначений момент часу.

181. Минуле - це стан енергії в меншому просторі і за більш короткий час.

182. Походження - це енергія без простору і без часу.

183. Майбутнім буде енергія при більшому просторі і більшому часі поки не закінчиться час і простір.

184. На початку можливо існував хаос, але процес, який бере початок від походження заради мети, не може не мати причин і правил.

185. Правила розвитку народжуються з потреб, які знаходить енергія при безперервному перетворенні в просторі і з часом.

186. Коли складність розвиненого стану ставить нерозв'язні вимоги - УСЕ видає нові правила.

187. Цикл - це запізнювання правил щодо вимог. Таке запізнювання викликає циклічність еволюційних станів: один крок вперед і пів назад.

188. Можемо, однак, уявити собі стан не не розвитку, який запускає процес постійно еволюційного просування.

189. УСЕ - це складна система, тобто організована сукупність частин і зв'язків між ними і між їх поводженнями, у той час як оточення утворене сукупністю всіх тих частин, які впливають на цю систему і, також, на всі інші частини, чиї поводження знаходяться під впливом самої системи.

190. Усі системи відкриті, тому що частини будь-якої системи мають відносини з частинами інших систем. Також і УСЕ, яке утворено з енергії, простору і часу є відкритою системою відносно УСЬОГО, утвореного з енергії без простору і без часу.

191. Складні системи мають ієрархічну структуру організовану на діадичних рівнях, які установлюють частинам подвійну валентність: кожна частина представляє саму себе при звертанні до верха, у той час як представляє сукупність при звертанні до низу.

192. Звідси маємо прагнення до верху: будь-яка частина почуває тиск частин, які знаходяться над нею і реагує.

193. Форма ієрархічної структури може бути представлена сходовою пірамідою, у якої кожна ступінь відповідає рівневі з максимальним заповненням і який може прийняти максимальне число частин.

194. Збільшення загального числа частин не може бути прийняте на існуючі рівні, але вимагає створення нових ступенів, яким відповідають нові рівні.

195. Нові ступені не можуть створюватися на вершині або на сторонах піраміди, а тільки на її заснуванні.

196. Та частина, яка бажає піднятися на ступінь вище повинна зробити одне зусилля для того, щоб піднятися, і одне, щоб знайти собі місце на більш високому ступені, де кожна частина намагається захистити свій простір.

197. Кожній частині, яка знижується або захоплена вниз, відповідає частина здатна піднятися вище.

198. Ієрархічна структура і діадична валентність впливають на зв'язок між частинами і між їхніми поводженнями, встановлюючи, таким чином, спосіб розвитку самих частин.

199. Сприймаємо способом, який розвивається, виходячи з факту, що все те, що нам відомо виражає валентність нижче свого потенціалу через цикли, які мають місце в просторі і часі.

200. Тільки одного бажання частин мало для подолання певного обмеження, тому що еволюція енергії не знаходить відповідності в еволюції всього того, що складає простір і час, тому енергія змушена чекати, щоб було досить простору і часу для того, щоб розвивати все те, до складу чого воно входить. Причиною такого обмеження є структура системи, у якій ми живемо.

201. Можемо визнати існування проблеми в ієрархічній структурі системи попросту зіставляючи те, що ми знаємо, повинно б бути правильним стосовно того, що ми можемо робити.

202. Структура системи обмежує наші бажання, які неможливо виразити вільно.

203. Правило випливає з вимоги, яка, поки немає правила, робить регресію УСЬОГО, змушуючи його виконувати пів кроку назад. Потім народжується правило, і УСЕ робить крок уперед.

204. Так було завжди, т.о. походження бере початок від потреби енергії розвиватися.

205. Спочатку виникла вимога, потім правило.

206. Саме тому походження починається у хаосі, тому що на початку правил не існує.

207. На певному рівні складності встановлюється перше правило.

208. Утворився випадковий порядок, який потім продовжувався частковим хаосом (викликаний розходженням розвитку енергії щодо сукупності енергії, простору і часу), у свою чергу який продовжувався новим правилом, потім новим хаосом.

209. Це і є процес циклів, зв'язок станів розвитку і регресу, який сповільнює хід еволюції УСЬОГО.

210. І затиснута в усьому енергія змушена додержуватися цього процесу.

211. Коли виникла система, мала початок і її структура.

212. І так тому, що енергія до простору і часу, тобто УСЕ до простору і часу, мало потребу у розвитку і знайшла для цього спосіб, а не правило, для приведення знову в порядок еволюції всього того, що було створено в просторі і часі.

213. Чиста енергія не знайома з правилами і не має потреби в них.

214. Тільки сукупність енергії в просторі і часі ставить потребу в правилах.

215. Після реалізації своїх основних потреб, замість того, щоб створювати нові потреби, деякі частини можуть прийняти рішення змінити структуру.

216. Поліпшення структури саме по собі робить поліпшення УСЬОГО, з чого бере початок новий процес.

217. Новий процес - це революція, зміна і відновлення рівноваги, правила відбору: переборений мінімальний рівень, замість увічнення пориву затверджуватися над іншими, звертається до структури для того, щоб змінити її для себе і для інших.

218. Метою людини повинно бути прагнення перемістити рівень розвитку УСЬОГО до рівня розвитку енергії, і це означає розкрити наші здібності і використовувати їх для поліпшення УСЬОГО, частинами якого ми є.

219. Для зміни способу розвитку відносин і поводжень частин складних систем необхідно перебороти їх ієрархічну структуру і створити структуру, до якої можна прилучитися, перетворюючи східчасту піраміду в сферу з лініями однаково віддаленими від центру.

220. Проблема структури розв'яжеться в процесі зміни своєї форми.

221. Склад частин, з яких складається шматок колоди, той же, як у обпилювань отриманих при його обробці, але поводження - відмінне: порив вітру, який може розвіяти обпилювання, не може підняти шматок колоди.

222. У формі, відмінної від реальної, не міняється склад реальності, а міняються її поводження.

223. Мається на увазі привести форму структури відповідно складу того, що у ній міститься.

224. Для перетворення піраміди в сферу необхідно привести її в рух і обертати для того, щоб вона спочатку прийняла форму еліптичного конуса, потім подвійного еліптичного конуса з загальною основою і, нарешті, сфери.

225. Для того, щоб змусити обертатися піраміду необхідно, щоб одна частина, яка знаходиться на певній сходинці, опустилася на один рівень і, залишаючи на своєму місці сутність здатну її замінити, яка зайняла б вивільнюване місце, прилучила свою валентність до валентності того рівня, з якого зійшла: валентність нижчого рівня виявляється збільшеною валентністю тієї частини, яка зійшла, у той час як валентність більш високого рівня в результаті понизиться нейтральністю частини, яка заміняє частину, яка зійшла на більш низький рівень.

226. Повторюючи метод вийде процес, який підвищить валентність більш низьких рівнів закінчуючи заснуванням структури, де можливо надати рух всій піраміді за допомогою поєднання зусиль її частин.

227. Обертальний рух змінює форму піраміди на конусоподібну і видозмінює сходи в спіраль.

228. Прискорення обертального руху розширює бічну серединну площу конуса і стоншує його базу до утворення подвійного конуса з загальною основою.

229. Зрештою утвориться форма сфери.

230. Цей процес необхідний для одержання можливості, при якій будь-яка частина УСЬОГО могла б краще виразити свій потенціал.

231. Потрібно змінити структуру для звільнення того, що міститься в ній від обмежень самої структури.

232. Процес реалізується в міру використання наших розумових здібностей помножених на необхідний час для пізнання і на час необхідний для того, щоб діяти (QET²=добутку коефіцієнта розумової здатності на витрачену енергію за одиницю часу на час одержання знань і на час застосування отриманих знань).

233. Ми маємо представлення буття, сприйнятливість для пізнання й обробки знань, і здатність миттєво зв'язуватися.

234. По суті наша відмінність щодо каменю складається в здатності виробляти, за один і той же час, більше справ.

235. Ми можемо затверджувати, що являємося частинами УСЬОГО, які йдуть швидше, ніж УСЕ.

236. Для здійснення рівноваги ми можемо або регресувати відносно УСЬОГО, або ж робити розвиток інших частин УСЬОГО.

237. Ми можемо організувати, показуючи, як обстоять наші справи і діяти для досягнення поставленої мети.

238. Насамперед ми повинні любити один одного.

239. Потім ми повинні установити, як кожний з нас повинен відноситися до іншого, на підставі того, хто ми насправді, а не на підставі того, ким хотіли б бути.

240. Потім ми повинні установити, як кожний з нас повинен поставити себе щодо сукупності всіх інших.

241. Потім необхідно робити.

242. Зрештою ми повинні бути послідовні в наших цілях і переробляти свої думки при безперервному пошуку істини.

243. Чим більше впізнаємо істину, тим менше зробимо помилок.

244. Можемо здійснити усі ті дії, про які знаємо, що вони не будуть суперечити нашій стратегії.

245. Дії - це спосіб вираження того, про що ми мислимо.

246. Якщо дії непослідовні, то і думки будуть перекручені і стануть непослідовними.

247. Будуть перешкоди. УСЕ оточено споконвічною структурою, яка намагається звести дії кожної частини УСЬОГО до своєї ієрархічної форми у виді сходової піраміди.

248. Оскільки валентність сукупності частин перевищує суму валентностей кожної її частини, перешкоди переборюються тільки шляхом дій виконуваних сукупністю деяких частин без того, щоб все інше поєднувалося проти сукупності цих частин.

249. І можливо, оскільки, якщо сприймається проблема, то тому що є можливість її вирішення.

250. Якби ніхто ніколи не думав про саму проблему дотепер, то це означало б, що не існує умов для протистояння проблемі.

251. Сприйняття проблеми - означає рано або пізно протистояти їй, а протистояти їй - означає рано або пізно її вирішити.

252. Також, людська система, отже, є складною системою організованою сукупністю людей і відносин між ними і між їх поводженнями, у той час як Земля є навколишнім середовищем, утвореним сукупністю всього того, що впливає на таку систему, а, також, усім тим, чиї поводження знаходяться під впливом тієї ж людської системи.

253. Основою людської системи, тобто основним правилом і, отже, також, організаційним принципом, є необхідність спілкування між її частинами.

254. Людська система є олістичною, тобто цілісною сукупністю, і заснованою багатьма підсистемами.

255. Кожна система має свою основну основу.

256. Участь у політичній системі - означає, що всі ми є частинами самої системи, у якій маємо відносини і поводження залежні від соціальних, громадських, політичних, економічних, моральних і релігійних підсистем.

257. Соціальна система - це спонтанна й організована сукупність двох або більше індивідуумів і відносин між ними і між їх поводженнями в налагодженій області відносин, за допомогою яких може виразитися максимальна індивідуальність окремих особистостей, у той час як соціальне оточення утворене сукупністю усіх тих індивідуумів, які впливають на таку систему й з всіх інших індивідуумів, чиї поводження підпадають під вплив самої соціальної системи. Фундаментальною соціальною основою є притягання між двома або більше людьми.

258. Громадянська система - це сукупність правил, які врівноважують відносини окремих особистостей і груп приймаючи участь в організованому суспільстві і зв'язків між ними і між їх діями, у той час як цивільне оточення утворено сукупністю всіх поводжень, які впливають на таку систему, а, також, усіх тих, хто підпадає під вплив самої цивільної системи і її правил. Фундаментальною цивільною основою є свобода окремої особистості щодо свободи всіх інших.

259. Політична система - це сукупність способів, якими координуються відносини і поводження всіх приймаючих участь в організованому суспільстві за допомогою формування і керування влади дрейфуючої в суспільстві на окремій особистості з метою досягнення загального добробуту, у той час як політичне оточення утворене сукупністю всіх намірів, які впливають на таку систему, а, також, усіх тих, хто підпадає під вплив самої політичної системи. Фундаментальною політичною базою є взаємне очікування між кожною людиною і всіма іншими.

260. Економічна система - це організована сукупність суб'єктів, які приймають участь у процесах виробництва і розподілу багатства, а, також, відносин і поводжень між цими суб'єктами і між ними і природними ресурсами, у той час як природа є навколишнім середовищем утвореним сукупністю всіх суб'єктів і ресурсів, які впливають на цю систему, а, також, усього того, що в результаті підпадає під вплив самої економічної системи. Фундаментальною базою економічної системи є наявність здатних до перетворення ресурсів.

261. Моральна система - це сукупність позицій людини і відносин між ними і між особистими і колективними поводженнями, які реалізуються в проявах і в умовах інтелектуального життя й у їх конкретизації, у той час як моральне оточення утворене сукупністю знань і дій, які впливають на таку систему, а, також, усього того, що підпадає під вплив самої моральної системи. Фундаментальною моральною базою є відповідність між думками і діями.

262. Релігійна система - це сукупність ідей і концепцій про існування окремих особистостей і груп, і відносин між ними і їх проявами, у той час як релігійне оточення утворене сукупністю знань, фактів і висновків, які впливають на систему, а, також, усього того, що підпадає під вплив самої моральної системи. Фундаментальною релігійною базою є необхідність знати істину.

263. Ми створені з субстанції і не можемо змінити те, з чого створені.

264. Субстанція має свою систему, свою структуру і своє фундаментальне правило.

265. Для видозміни субстанції потрібно б змінити систему відносин і поводжень між її частинами.

266. Для видозміни системи потрібно б видозмінити її структуру і для того, щоб зробити це потрібно б знати всі правила самої структури.

267. Так, як жодна частина системи не може знати віх правил системи, частиною якої є, здається неможливим видозмінити ні структуру, ні систему субстанції.

268. Ми можемо змінити форму субстанції, як можемо змінити і форму майже всіх речовин сприйманих нашими почуттями.

269. Може бути, що перетворення форми субстанції видозмінить і сам склад, але, також, може бути, що цього не відбудеться.

270. У будь-якому випадку ефект буде позитивним, тому що навіть поліпшення лише форми дозволить субстанції жити і розвиватися краще.

271. Щоб змінити форму субстанції необхідно, щоб індивідуальна система однієї її частини (організм окремої особистості) була віднесена до складності потребуючої видозміни своєї структури.

272. Видозміна структури системи дасть походження новій системі, яка зможе бути схожою і поліпшеною іншими суб'єктами шляхом безперервного поліпшення її структури.

273. Коли сукупність суб'єктів нової системи досягне такої єдності, при якій валентність системи виявиться вище суми валентностей її складових суб'єктів, єдність такої сукупності зможе впливати на людську систему.

274. Ні одній конфронтуючій частині не вдасться вчинити опір, тому що валентність дій і протидій єдності сукупності більше суми валентностей конфронтуючих реакцій.

275. Діє правило, для якого п'ять частин у розбіжності виражають максимальну слабість своєї сукупності, у той час як союз двох погоджених частин має велику валентність не тільки суми валентностей кожної з двох частин, але і валентності трьох частин у розбіжності.

276. Перш ніж робити необхідно існувати, щоб існувати необхідно думати, щоб думати необхідно робити умовивід і щоб робити умовивід необхідно сприймати.

277. Ми - те, що їмо, і те, що вдихаємо тому, що ми піклуємося про харчування і подих.

278. Піклуємося про харчування і подих тому, що визначаємо з нашого досвіду і нашої інтуїції спосіб робити це.

279. Визначаємо спосіб робити це тому, що сприймаємо, тобто почуваємо відчуття голоду і потребу в кисні.

280. Без сприйняття не існує умовиводу, без умовиводу не існує мислення, без мислення не існує пізнання буття, без пізнання буття існують лише минуле і сьогодення, але не майбутнє.

Глава XI

Ініціативи

281. Holos Global System - це сукупність конкретних проектів, які сприяють подоланню і задоволенню людських потреб у його сукупності. Це складний проект, сукупність ідей і дій спрямованих до однієї мети, яка дозволяє кожній людській істоті задовольнити власні потреби, щоб домогтися безсмертя. Цей проект честолюбний, але необхідний.

282. Метою Holos Global System є зміна способу сприйняття, загальної стратегії, ймовірного майбутнього. Наслідками будуть насамперед зміна поводження деяких частин, потім зміцнення групи частин, отже, створення нових відносин і, нарешті, імітація сукупності. Засобами є знання, ідеї, ресурси, організація, комунікація. Стратегія - це передача знань, індукція і зміцнення ідей, придбання ресурсів, нове структурне призначення ресурсів, організаційне зосередження, структурна децентралізація, діалогова інформація, прискорення процесів (розпаду й участі). Результатом (функціональна кінцева мета) буде більше знання, поліпшення поводжень, нове сприйняття проблем, нові рішення проблем, суперництво, посилення суперників, поглинання антагоністів, відкидання старих правил, створення нових правил, початок нового процесу.

283. Holos Global System складається з тридцяти проектів, частково вже активізованих:

Tejas – Розвиток виробництва і використання енергії на Планеті;

Udaka – Збільшення кількості наявної води і її перерозподіл;

Asana – Вирішення проблеми голоду у світі;

Ayus – Оздоровлення населення шляхом дослідження, лікування і профілактики;

Jnana – Підвищення інформаційного рівня й особисту готовність допомогти кожній людині;

Vadana – Поширення взаємозалежних центрів суспільних контактів;

Karoti – Програми відомчих і регіональних виробництв;

Tetrakos – Проекти національно-економічного розвитку;

Nava – Просування і реалізація нових підприємств у кожній галузі;

Varga – Всесвітнє підприємство, яке складається з регіональних підприємств;

Karana – Світовий розвиток засобів виробництва;

Bhaks – Виробництво товарів тривалого користування безперервного споживання;